У політичній історії України ХХ століття Петру Шелесту належить особливе місце. Пройшовши нелегкий життєвий шлях, він в 1963 році став першим секретарем ЦК Компартії України. Підтримував М. Хрущова і його політичну лінію, однак опинився серед тих, хто привів до влади Л. Брежнєва. Виступав проти «празької весни» 1968 року і в той же час блокував тотальне удушення інакомислення в Україні. Визнавав сталінський авторитет і водночас вимагав, щоб московське керівництво дотримувалося офіційно декларованих принципів у відносинах центру і тодішніх союзних республік. Був проти демонтажу СРСР і разом з тим сприяв зміцненню українських національних традицій, шанобливого ставлення до минулого України. У чому ж секрет такої двоїстості Петра Шелеста? Хто і як створив йому імідж «надмірного» українського патріота і навіть «націоналіста»? Як склалася його доля після того, як його відправили на «підвищення» до Москви, а потім піддали політичному переслідуванню? На ці та інші питання прагне знайти відповіді автор цієї книги.