Героїня повісті Маріанни Гончарової вірить у те, що падаючі зірки можуть виконувати заповітні бажання. І в призначену Всесвітом серпневу ніч вона забирається на дах свого надійного, теплого і доброзичливого дому, щоб зустріти Персеїди і загадати їм бажання своїх друзів і рідних, які старанно зібрала напередодні. Вона – мікроскопічна піщинка величезного космосу – сидить посеред зоряного неба і терпляче чекає, коли з’являться ці всемогутні вісники Всесвіту. Чекає і не перестає дивуватися великому світопорядку, створеному за примхою когось дуже винахідливого і мудрого. Вона обіймає любов’ю увесь цей чудовий світ, в якому живе, і з завмиранням серця чекає, коли полетять Персеїди – які знову і знов дають надію великому чуду життя, що йому ніколи не буде кінця. Як завжди у письменниці, в її новій повісті дивним чином поєднується серйозне, що інколи навіть доходить до трагізму, і тонкий гумор.