Жінок у житті Тараса Шевченка вистачало, ось тільки щастя вони йому так і не дали: Оксанка, Феодосія, Дуня, Амалія, Анна, Варвара, Агата, Катруся, Марія, Харита, Ликера – це лише ті, чиї імена історія зберегла. Він майже до кожної сватався свого часу – сватався з надією створити сім’ю, народити дітей, жити в хаті над Дніпром, але жодна з них чомусь так і не стала йому вірною дружиною, прирікаючи поета на ще жахливішу самотність. А він і далі залишався бурлакою, як називали в Україні одиноких, неодружених чоловіків, «вічних» парубків, але все одно вірив, що з котроюсь йому нарешті поталанить. Вірив, аж доки насамкінець життя у нього не лишилося сто днів… усе того ж нещасливого кохання… Ось про це і йдеться в останньому романі Валентина Чемериса про Великого Кобзаря. Текст подано в авторській редакції.