Ця книга – роздуми істориків Львова, Івано-Франківська, Рівного, Луцька про суспільно-політичне й культурно-освітнє життя Галичини і Волині між двома світовими війнами, під польською займанщиною, в часи українсько-польських протистоянь – від війни 1918–1919 років до Волинської трагедії 1943-го, в ході яких гинули як поляки, так і українці. Основним напрямом національної політики Другої Речі Посполитої стало забезпечення територіальної цілісності відродженої держави з кордоном по Збручу. Варшава організовувала репресії проти націоналістичних сил, а також прагнула перевести на рейки угодовства легальні українські політичні сили. Влада не лише надавала переваги полонофільським угрупованням, але й штучно формувала прихильну до Польщі національну свідомість серед бойків, лемків, гуцулів, поліщуків, а через систему освіти та культури намагалася реалізувати політику національної чи державної асиміляції. У зв’язку з цим українські громадські діячі, Греко-католицька церква змушені були cтворити недержавні школи, культурні та наукові товариства, кооперативи, які підтримували населення матеріально і духовно.